Щілини, через які відсмоктується плівка, з'єднують із областю низького тиску, наприклад з конденсатором, через внутрішню порожнину соплової лопатки. Досить ефективно розташовувати щілина на вихідній крайці сопел. У цьому випадку практично вся крупнодисперсная волога приділяється через щілину. При відсутності сепарації плівка, досягаючи вихідних крайок лопаток, дробиться потоком пари на великі краплі, які, ударяючись об робочу лопатку, викликають ерозійне зношування й створюють гальмовий момент на роторі турбіни.

Зниження ерозійного зношування за рахунок внутріканальної сепарації наочно видно з досвідів на турбіні "Шкода". У частині робочої лопатки, розташованої за щілиною, ерозія практично не помітна, у зоні, де концентрація вологи невелика, спостерігається невелике ерозійне руйнування, у зоні ерозія найбільш інтенсивна. Сепаратори відрізняються невеликим гідравлічним опором і відповідно малими швидкостями руху пари при сепарації.

При русі по криволінійних каналах знакозмінної кривизни волога осаджується на жалюзійних поверхнях і стікає в нижню частину СПП, де розташовані перший і другий щаблі пароперегрівника. Обидві щаблі пароперегрівника виконані із гладких трубок, розташованих вертикально. У пароперегрівнику пар нагрівається від температури насичення до 241 °С.

Для всіх конструкцій СПП характерне застосування вертикальних труб поверхонь нагрівання, а в якості сепарационных елементів - вертикальних або слабко похилих жалюзі з напрямними горизонтальними лопатками перед жалюзі й дірчастим аркушем за ними. Для двоконтурних АЕС застосовують гладкі й оребренные труби з углеродистой стали, для одноконтурних - тільки гладкі труби з нержавіючої сталі. Апарати постачені винесеними сепаратосборниками й конденсатосборниками, розташованими нижче крапок зливу зі СПП.